Положення княжого міста тісно пов'язане з фізіографією. Місто розбудувалось на границі сухого незалісеного подільського берега й залісеної багнистої заплави Полтви, саме там, де на стику водотривкого вапняку виходять багаті горизонти джерельної води.
            Старий Львів, як і інші тогочасні міста українських князівств, складалися з трьох частин: дітинця, тобто укріпленого міста, підгороддя (окольне місто) і пригороддя. Дітинець знаходився на тій горі, що звалася в XV ст. Горай, в XVII – Лиса гора (у новіші часи її почали звати Княжою горою) і була відділена від Високого Замку глибоким яром, засипаним після 1830-1840 рр. Як видно з гравюри XVII ст. це була висока і незалісена, стрімка і важкодоступна гора.
            Дітинець був добре укріплений валами, засіками і частоколом так, що витримував численні ворожі напади. Тут, імовірно, знаходився "стовп" – оборонна вежа, будинок для князя і дружини, сховища для харчів та, можливо, каплиця. Мешкати тут було доволі важко з причини сильних вітрів.
            По північно-західному схилі гори простягалося підгороддя, яке було також укріплене валами і частоколами. Тут були княжі тереми (вище церкви св'ятого Миколая, на горбку, що звався Будильниця), від яких вела круто вниз дорога до торговиці – Старий Ринок.
            Пригороддя займало правий берег заплави ріки Полтви і схили гори та тяглося півколом по західній, північній та південній стороні Княжої гори. Воно не було укріплене, імовірно, захищалося тільки валами або й частоколом, а на випадок збройного ворожого нападу мешканці разом зі своїм майном тікали і шукали захисту в окольнім городі та дітинці. Окремо, на стрімкій горі, стояв укріплений монастир св. Юра.
            Княже місто розбудовувалося на торгівельному шляху, що йшов від Чорного моря через Галич-Львів-Холм до Балтійського. Цей шлях проходив через Старий Ринок та повз численні церкви і монастирі, з яких залишились донині (побудовані наново на старих місцях чи фундаментах) – церкви: св. Параскеви, св. Онуфрія і св. Миколая; костели: Івана Хрестителя і Марії Сніжної.
            Будівництво було, як стверджують фундаменти, візантійсько-романське, в більшості мабуть дерев'яне, тому то з давніх пам'яток в цілісності нічого не залишилося.
            Княже місто було людне (тут були колонії: німецька, вірменська, татарська) й просторе, з численними домами і крамами, городами і садами. Поля й сіножаті знаходились і на другому березі Полтви. Його простір становив 50 га і сполучався на сході з громадою Знесіння.